Цю публікацію для "Львівської газети" (1 березня 2012 р.) підготувала журналістка Мирослава Іваник. Вона підійшла до справи грунтовно і взяла коментарі у різних людей, хто тим чи іншим чином є дотичний до ситуації з костелом,в тому числі у мене. Нагадаю, що у 2009-2010 роках "Дерев'яні храми України" виступали громадським партнером соціальної акції з порятунку цього костелу за кошти ТМ Pinotex. Що було зроблено і чому акція була зрештою заморожена, детально написано на цій сторінці.
Тоді у ЗМІ вийшла низка публікацій про цей проект, що привернули увагу до Язлівчика. Тепер до нього раптом піднялася хвиля інтересу, досить сумбурного, я б сказала. З великими труднощами вдалося взагалі дізнатися, хто стоїть за цією ініціативою. Принаймні, логічно було б, щоб ці люди звернулися до мене через сайт, бодай запитати, які в нас є результати обстеження костелу (а вони є), і взагалі, поінформувати, що є така-то і така-то ідея. Детальніше почитайте у статті.
Зауваження Л. Оніщенко щодо "перекрили рубероїдом, зіпсували автентичне покриття" не відповідає дійсності. Рубероїдом ми прикривали діри в даху, щоб взимку не текла вода просто всередину споруди, і ці роботи виконувалися під наглядом реставратора, таким чином, щоб між дахом і рубероїдом лишалося повітря і споруда не пріла.
    стаття на сайті "Львівської газети"

( ще купа фоток )

Це скріншот з одного сайту, де andrea_leopoli надибав заглавну фотку з "Львівських ремінісценцій". Судячи із заголовку новини, моя фотографія має символізувати, що молодь вийшла на вулиці жебракувати :-)))

Вийшов матеріал журналістки Мар'яни Вербовської "Вартові для храму", присвячена насамперед проблемі пожеж дерев'яних храмів та способів їхнього забезпечення від цього лиха. В кінці є і мій невеличкий коментар.
Стаття, на відміну від більшості подібних публікацій, містить низку актуальних статистичних та інших даних, тож варта уваги - раджу переглянути.

... цього мандрівного сезону. Спеціально на них не полюю, але якось мені на них весь час щастить :-)

Стрибок пантери. Чортків.
( ще коти )

Хто би сумнівався: наступного дня після того, як я віднесла фото на конкурс до кав'ярні, на одних львівських сходах ми зустрілися з оцим котиськом. І він, наче навмисно, влаштував цілу фотосесію, продемонструвавши усі можливі котячі пози і витівки :-))

( далі )

"Та, Що Скрадається"
Приходимо на відкриття фотовиставки-конкурсу «Коти-волоцюги та їх походеньки Львовом» до кав'ярні "Штука" 31 жовтня у 15:00 і голосуємо за "Ту, Що Скрадається"... ну, або будь-кого з інших львівських котів.. :-)
У липні мені випадково потрапило на очі цікаве оголошення: "Кав’ярня-галерея «ШТУКА» оголошує фотоконкурс «Коти-волоцюги та їх походеньки Львовом». У нашому місті котів багато: граційних акробатів, які тиняються вузькими виступами старих кам’яниць, втікачів, чиї постаті можна побачити на парапетах і піддашшях, товстих сонних лінюхів, які сплять догори лапами під нагрітими сонцем будинками, смугасті хвости можуть стирчати з-за коминів, на яких часто засідають їх пернаті жертви… Зваживши на це, кав’ярня-галерея «Штука» оголошує сезон фотополювання на найгарнішого кота - мешканця Львова. Найціннішими світлинами будуть ті, де тлом для чотирилапих мандрівників є старе місто."
(До речі, запрошую розділити мій захват і навіть закоханість у мелодію, що її має як супровід сайт кав'ярні.. щоранку, як включається комп і завантажуються вікна броузера, слухаю її для отримання належного настрою - як інші випивають свою ранкову каву...)
Що ж, пряме попадання в мою тематику - лишалося тільки вибрати п'ять (за умовами конкурсу) "делегатів" з тих котів і кішок, що мешкають у мене на сторінках "Львівських ремінісценцій". Після тривалих дискусій за участю незалежних експертів з числа шанувальників ЛР :-), пухнасту п'ятірку було обрано і подано на конкурс. У жовтні журі обрало, згідно правил, одну з п'яти світлин (один автор = одне фото). Від мене пройшла оця граційна кішечка, що колись теплим осіннім вечором скрадається промайнула бруківкою площі Ринок, наче тінь на м'яких лапках. Її серед серед 30-ти інших котів-конкурентів можна буде побачити на фотовиставці. І проголосувати за того, хто найбільше буде гідний звання львівського кота-волоцюги. Або кішки-волоцюжки :-)
( А ось інші учасники п'ятірки: )

... як і наша психологія - від швейцарської (слава Богу!) :-)
Замість епіграфа.
"Посеред сцени стоїть кацапське крісло, позбавлене художнього смаку. Над ними герб висить національний. На гербі зображено ведмедя. В одній руці у ведмідя молоток, а в другій - балалайка. Це символізує працелюбність і незакомплексованість тварюки." (С) Подерв'янський.

У Швейцарії на ведмедів ми наштовхувалися всюди, рефлекторно вигукуючи "прєвєд мєдвєд!". Часто лякалися. Оці два "інтєлігенти" (другий вже під катом), намальовані на бернському трамваї - єдині "позитивні" ведмеді, від яких не виникало бажання одразу втікати.

( далі )

У Відні, як і минулого разу, мене налякали, але й привабили страшні скульптурні композиції. Бррр, ну і потвори, нє к ночі будь сказано"... Більш успішні чуваки лупашать лузерів, а також різних несимпатичних істот (взагалі, у тих композиціях симпатичним не назвеш нікого). Все в цілому, очевидно, символізує гуманізм і справедливість Австро-Угорської імперії...

( далі )

Не буду забігати наперед із швейцарськими враженнями, скажу лише, що по кількох днях у сірій країні жадюг і банкірів зустріч із милою серцю Францією я очікувала із нетерпінням. І Ансі не підвів - привітав нас спалахом кольорів і запахів, посмішками городян, милими подвір'ями і гомінким ринком! Тепер при слові "Ансі" я завжди буду мрійливо прикривати очі... :-)
( далі )